Голос зневіри
Чи чуєте підземний стон?
«Ломіть кордон! Ломіть кордон!»
«Ломіть кордон!..» — хто каже се?
То вітер щось таке несе.
Чи тут, чи там: працюй, як віл,
Пани вгору, біднота вділ.
Нам все одно — багнет чи кнут,
Нам всюди зле — і там, і тут.
Нам все одно — чи Сян, чи Дон,
Де ступиш — там тобі кордон.
Кордон до щастя і добра…
Яких вам ще кордонів тра?
Голос надії
А я кажу вам: день іде,
Іде така година,
Коли ні тут, ні там, ніде
Кордонів жодних не буде,
Лиш даль далека, синя.
А я кажу вам: близький час
І хвиля недалека,
Що буря звіється нараз,
Згуртує і змішає нас
І зблизька, і здалека.
Хто каже вам, що все одно,
Де жити, як вмирати, —
Той тягне вас в багно на дно,
Той вам дає без дна судно
І каже кермувати.
А я кажу нам: майте слух
І позір тому дайте,
Що вам говорить волі дух
Про близьку хвилю завірюх,
І хвилі тої чайте!
Браття, лишіть мене
Браття, лишіть мене, лишіть мене в спокою,
Нехай я сам собі далекий шлях верстаю,
І називайте ви мій хід мандрівкою пустою,
Я все-таки піду, куди іти бажаю.
Аж втомлений самотньою ходою,
Коли спічну в таємнім темнім гаю, —
О тобі снитиму, мій любий рідний краю.
О тобі снитиму. Та не такім, як нині,
Лиш як колись, колись, коли мій сон здійсниться.
Про гори снитиму, високі гори сині,
Там, де орел-беркут з вітрами гордо б’ється,
Про ріки, що пливуть свобідно по долині,
Про лан, що рівно всім колоссям колоситься,
Про люд розумний, гарний… В самотині
Позвольте, най цей сон мені колись присниться!
Краків, 1911, 1907